Новини

Бум олійних культур: зміна правил виробництва харчової олії в Уганді

Бум олійних культур: зміна ситуації у виробництві харчової олії в Уганді

Економічне відновлення Північної Уганди відбувається завдяки сплеску вирощування олійних культур, а посіви соняшнику та сої трансформують сільське господарство в субрегіонах Ачолі, Ланго та Тесо. Колись земельні ділянки перетворюються на комерційні підприємства, які живляться структурованими ринками, організованими кооперативами та цільовими державними та приватними інвестиціями.

DM20260228151804001

Насіння олійних культур, яке колись було периферійним, стало центральним у стратегії Уганди щодо скорочення витрат на імпорт харчової олії та підвищення доходів дрібних власників. Культури, включаючи арахіс, сою, симсім і соняшник, вирощуються в північній і східній Уганді вже понад вісім десятиліть, слугуючи як харчовими, так і товарними культурами. Сектор спочатку процвітав навколо бавовни, арахісу та симсіму в 1950-х і 1960-х роках, коли вперше були представлені соняшник і соя.

У 1970-х і 1980-х роках відбувся різкий спад, оскільки на внутрішньому ринку домінувала імпортована пальмова олія. Політична нестабільність і повстанська діяльність у 1980-х і 1990-х роках ще більше порушили виробництво, послабили кооперативи та придушили інвестиції. Уганда, яка покладається на імпорт для задоволення приблизно 70% своїх харчових потреб у харчовій олії (в основному пальмова олія з Малайзії), давно стикається з тиском пропозиції на тлі збоїв у глобальному ланцюжку поставок і підвищення цін.

З початку 2000-х років відносна політична стабільність і відновлення державно-приватних інвестицій викликали пожвавлення. Послуги підтримки фермерів, які надаються через державні програми, неурядові організації та приватні переробники, розширилися, сприяючи модернізації довготривалого сектора олійних культур, а не створюючи його з нуля.

За оцінками, Уганда споживає від 450 000 до 480 000 метричних тонн рослинної олії щорічно, але внутрішнє виробництво відповідає лише близько 100 000 тонн, залишаючи дефіцит у понад 350 000 тонн. Ця прогалина, в основному заповнена імпортом, виснажує іноземну валюту, водночас пропонуючи критичну можливість для заміщення імпорту, оскільки країна прагне зміцнити свою харчову нафтову безпеку.

Вам також може сподобатися

Послати повідомлення